.jpg)
ПРОФІЛАКТИКА ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ
Консультація для батьків та педагогів
Дослідження свідчать, що останнім часом значно збільшилася кількість дітей дошкільного віку з підвищеною тривожністю. Однією з основних причин такої негативної динаміки є жорстоке поводження з дітьми. Дитинство — пора становлення особистості. І саме у цей період дитина потребує найбільшої уваги і захисту. Тож найближче оточення має забезпечити дитині належний догляд та турботу, а головне — безпечне і радісне існування.
ПРОФІЛАКТИКА ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ
В ДИТЯЧОМУ САДКУ
Кожним зверненням до дитини — словом, інтонацією, жестом, і навіть мовчанням — ми повідомляємо їй не лише про себе, свій стан, а й про неї, частіше — саме про неї. Від повторюваних знаків схвалення, любові та прийняття у дитини з'являється відчуття: «зі мною все гаразд», «я — хороший». А від сигналів осуду, незадоволення, критики — відчуття «зі мною щось не так», «я — поганий». Емоційна пам'ять дитини фіксує ці відчуття, і вони стають основою формування самооцінки. У ранньому та молодшому дошкільному віці вплив найближчого оточення відіграє вирішальну роль у становленні особистості дитини.
З огляду на це колектив дошкільного закладу повинен систематично проводити роботу щодо профілактики жорстокого поводження з дітьми.
ФОРМУВАННЯ У ПЕДАГОГІВ ТОЛЕРАНТНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ДІТЕЙ
Жорстоким поводженням з дітьми у дошкільному закладі можна вважати, зокрема:
- підвищений тон, крик педагога;
- необґрунтовані та неадекватно занижені оцінки;
- сувору дисципліну, яка тримається на страхові;
- авторитаризм, вимоги без пояснень;
- фізичне насильство;
- нехтування інтересами та потребами дитини;
- неприйняття;
- погрози або терор;
- ігнорування психологічних потреб дитини;
- ізоляція;
- розбещення.
Необхідною умовою попередження жорстокого поводження з дітьми є підвищення психологічної та педагогічної обізнаності педагогів. Дуже важливо, щоб педагоги усвідомлювали ті наслідки, до яких призводить жорстоке поводження з дітьми, та розуміли, які дії щодо дітей є жорстокими і де вимогливість межує з жорстокістю. А ще — необхідно формувати у педагогів толерантне ставлення до дітей. Адже педагоги мають за будь-яких умов проявляти великодушність до дітей, поважати їхні права, визнавати право кожної дитини бути іншою, сприймати її такою, якою вона є, вміти поставити себе на місце дитини, співпрацювати з нею на засадах партнерства.
Щоб домогтися гармонійних стосунків кожного педагога з дітьми, ми проводимо з педагогічним колективом різні форми методичної роботи. Зокрема, - тиждень толерантності, тренінги, консультації типу «Гіперактивна дитина: прийоми налагодження довірливих стосунків»
ПРОСВІТНИЦЬКА РОБОТА З БАТЬКАМИ
З перших років життя дитина «вбирає» все, що бачить і чує у себе вдома, адже її життєдіяльність стає часточкою життя сім'ї. Тож гармонійна та доброзичлива атмосфера сімейних стосунків дуже важлива для зростання малюка. Від доброзичливості найближчого оточення дитини залежить її емоційне і фізичне здоров'я, вміння контактувати з людьми.
Діти, яких поважають, вчаться поважати інших. Про яких турбуються — вчаться виявляти турботу. Яких люблять такими, якими вони є, — вчаться бути терпимими до інших. Так закладаються основи гуманних стосунків батьків і дітей. Тому метою співпраці з родинами вихованців є допомогти батькам зрозуміти і прийняти сучасні гуманістичні ідеї та переконання, які ґрунтуються на повазі до особистості дитини. Адже батьки часто не розуміють, що їхні дії є жорстокими щодо дитини і можуть призвести до непередбачуваних наслідків.
Тож для попередження жорстокого поводження батьків з дітьми доцільно проводити:
- інформаційні повідомлення на загальних батьківських зборах «Батьківська влада та обов'язок», «Ефективність виховання без покарань», «Емоційно-особистісні проблеми дитини», «Почуйте серцем голос Вашої дитини»;
- лекторії «Чи треба карати дитину?», «Безпомилкове виховання».
ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ ДІТЕЙ З ОДНОЛІТКАМИ
Деякі діти інколи жорстоко поводяться з однолітками. Це виявляється в образливих прізвиськах, глузуванні над зовнішнім виглядом, погрозах, приниженнях. Саме у п'ятирічному віці діти можуть демонстративно заздрити одноліткам, зачіпати їх, змагатися з ними та часом агресивно підкреслювати власну перевагу.
Для формування психологічної єдності з іншими дітьми, позитивного спілкування, педагоги мають спрямували свої зусилля на розв'язання таких завдань:
Організовуючи освітній процес, варто використовувати різні методи і прийоми, що сприяють згуртуванню дитячого колективу. Це система педагогічних впливів, що містить ігрові ситуації, прийоми, різні колективні творчі ігри, ігрові заняття, спрямовані на створення позитивного емоційного настрою та атмосфери безпеки у групі однолітків.
Формуючи дружнє ставлення дітей до однолітків, керуватися твердженням, що дитина це не шматок глини, з якого можна виліпити усе, що захочеш. Дитина — особистість, яка здатна відчувати, переживати, сприймати, розмірковувати, хотіти, і, спираючись на свій унікальний досвід, мати свою власну точку зору та вибирати, як їй поводитися у тій чи тій ситуації. Тож намагатися сформувати у дітей морально-етичні цінності, збагачуючи їхній досвід добрими вчинками, дружнім ставленням одне до одного, заохочуючи піклування про молодших та слабших, допомогу товаришам тощо.
ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ
Жорстоке поводження з дітьми — це феномен, існування якого відоме з часу появи історичних записів людства. Оскільки насилля — не лише соціальне явище, воно пов'язане з природою людини.
На сьогодні не існує єдиного визначення терміну «жорстоке поводження з дітьми». Проте більшість дослідників і практиків у розвинених країнах користуються визначенням, запропонованим відомим американським психологом італійського походження Джеймсом Гарбаріно: «Будь-яку дію або бездіяльність стосовно дитини з боку батьків, осіб, які їх замінюють, а також закладів або суспільства загалом, внаслідок чого порушено фізичний або психічний розвиток, здоров'я або благополуччя дитини, а також обмежено її права й свободи вважають жорстоким поводженням з дітьми».
Основними формами жорстокого поводження з дітьми є:
Психологічне (емоційне) насильство є стрижнем усіх видів насильства і зневаги стосовно дітей. Переважна більшість дослідників вважають, що психологічні особливості жертв насильства спричинені не стільки фізичними травмами, скільки насильством над особою.
Психологічне (емоційне) насильство може виражатися як грубим поводженням з дитиною, так і нелюбов'ю, несхильністю до неї, які демонструються різними способами. Якщо батьки постійно принижують, залякують та ображають дитину, брутально поводяться з нею, створюють для неї стресові ситуації, якщо вони рідко бувають задоволені дитиною, насміхаються над нею, то з упевненістю можна говорити про психологічне насильство над дитиною. Також емоційним насильством вважають відсутність емоційного контакту батьків з дитиною, коли батьки не проявляють своєї любові до дитини, не підбадьорюють і не приймають її.
Враховуючи думки провідних фахівців у цій галузі, пропонується таке робоче визначення психологічного насильства: «Психологічним (емоційним) насильством є одноразова або хронічна психічна дія на дитину або її нехтування батьками чи іншими дорослими, що призводить до порушення емоційного розвитку дитини, її поведінки і здатності до соціалізації.»
Виокремлюють п'ять основних типів руйнівної поведінки значущих для дитини дорослих, зокрема батьків, що заважають здоровому розвитку дитини, порушують її віру у себе, сприяють появі різних емоційних проблем і неадекватної поведінки:
Сексуальне насильство або розбещення — це залучення дитини з її згоди або без такої до сексуальних дій з дорослим (або з людиною, старшою за неї на три й більше років) з метою отримання останнім сексуального задоволення або вигоди.
Існує поширена думка, що особи, які вчиняють сексуальне насильство над дітьми, страждають психічними захворюваннями, настільки їх дії поза межами соціальних та етичних норм. Численні дослідження, переважно зарубіжних учених та фахівців, свідчать, що хоча сексуальні насильники дітей частіше хворіють на психічні захворювання, ніж інші люди, все ж таки переважно — це звичайні люди, але з певними психологічними особливостями.
Сексуальне насильство впливає на фізичне та психічне здоров'я і розвиток дитини, порушує процес її соціалізації. Травматичні наслідки насильницьких дій можуть негативно впливати на особистісний розвиток дитини протягом тривалого часу, інколи — все життя.
Фізичне насильство — це навмисне нанесення фізичних ушкоджень (травм) дитині батьками (іншими особами), що спричиняють порушення фізичного чи психічного здоров'я дитини і потребують медичного втручання, або позбавляють життя.
Основними психологічними наслідками фізичного насильства є симптоми, обумовлені стресом — напруженість, головний біль, психосоматичні розлади. Дитина, яку ображають, стає замкнутою, тривожною. Оскільки вона не знає, коли станеться наступний напад, дитина завжди насторожі, для неї характерна підвищена збудливість, готовність до нападу, а також страх перед майбутнім випробуванням болем. Щоб уникнути цього, дитина намагається не думати і не говорити про травмуючи події, вона прагне витіснити всі думки і спогади про заподіяну їй шкоду. На всі запитання, пов'язані з такими подіями, маленькі діти часто відповідають «не знаю».
Відчуваючи гнів проти того, що з нею відбувається, дитина стає агресивною щодо слабших — дітей чи тварин. Для дітей, що переживають фізичне насильство, характерні нав'язливі думки, що з'являються ніби нізвідки, тому їм важко зосередиться на грі або на занятті, вони неуважні, уникають спілкування з однолітками, відстають у розвитку.
Нехтування інтересами та потребами дитини — це відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких.
Звичайно ж, усім батькам добре відоме значення повноцінного харчування, належного догляду, надання своєчасної медичної допомоги для нормального зростання і розвитку дитини. А от про значення емоційного спілкування для розвитку дитини, особливо у перші роки життя, на жаль, знають не всі. Перший рік життя дитина проводить з матір'ю, і порушення материнсько-дитячих стосунків у цей період завдає непоправної шкоди не лише психічному, а й фізичному розвитку дитини. Нехтування емоційними потребами дитини, відсутність доброзичливого, ніжного спілкування з дитиною під час догляду, відсторонення від проблем розвитку дитини тісно пов'язані з психологічним (емоційним) насильством.
Усі форми жорстокого поводження пов'язані між собою та негативно впливають на особистість дитини.
П'ЯТЬ ШЛЯХІВ ДО СЕРЦЯ ДИТИНИ
Дотик — один із найважливіших проявів любові до дитини. У перші роки життя дитині необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голові, цілували тощо. Тактильна ласка однаково важлива і для хлопчиків, і для дівчаток. Виражаючи свою любов до дитини цього віку за допомогою ніжних дотиків, голубіння, поцілунків, ви домагаєтеся більшого емоційного відгуку, ніж словами «Я тебе люблю».
Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, адже тоді слова втратять усю силу і сенс. Кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою.
Час, присвячений спілкуванню з дитиною, — це ваш подарунок для неї. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені. Мені подобається бути з тобою». Іноді діти, для яких батьки не знаходять достатньо часу, саме поганими вчинками привертають до себе їхню увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. Тож як би ви не були заклопотані, потрібно приділяти час не лише хатнім справам, перегляду телепередач, іншим задоволенням.
Подарунок. Багато батьків використовують подарунки, щоб «відкупитися» від дитини. Діти, які одержують ці подарунки, починають вважати, що любов можна замінити різними речами.
Слід пам'ятати, що ні кількість, ні коштовність подарунків не відображують силу почуття. Справжній подарунок дарують щиро: не в обмін, а просто так.
Допомога. Кожного дня діти звертаються до нас з різними запитаннями, проханнями про допомогу. Завдання дорослих — почути запитання та відповісти на них, вчасно допомогти дитині. Якщо дорослі допомагають дитині і роблять це з радістю, то душа дитини наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять і сварять дитину, така допомога її не радує.
На кожному етапі розвитку дитини ми по-різному виражаємо свою любов до неї. Дуже важливо обрати саме ту форму вираження (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.
