ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТАН

ЯК УБЕРЕГТИ ДИТИНУ ВІД ВПЛИВУ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО СТАНУ ДОРОСЛИХ

Повернення до звичного життя після пережитої психологічної травми є непростим випробуванням для людини будь-якого віку. Контролювати вплив свого психологічного стану на близьких людей, а іноді навіть зауважити цей стан, доволі складно. Ця проблема особливо актуальна для сім'ї, у якій є діти, адже вони чутливі до переживань батьків, легко переймають їх, не повністю розуміючи ситуацію. Водночас сім'я є ресурсом, який допомагає швидше подолати посттравматичний стан.

Прихильники системного підходу в психології вважають, що сім'я — це система: зміни стану одного її члена впливають на сім'ю в цілому та стосуються безпосередньо кожного. Коли в житті родини стається травмуюча подія, її члени можуть сприйняти це з різною мірою занурення в ситуацію і, відповідно, неоднаковою інтенсивністю реагування. Ступінь соціальної виключеності — як наслідок психологічного дискомфорту через травмуючу подію — також може різнитися.

Діти, які пережили психологічну травму, оцінюючи стан батьків, можуть порівнювати їхнє реагування з власними уявленнями про подібні речі, сформованими завдяки прикладам із життя або з фільмів, новин, почутих історій тощо. Коли йдеться про дітей середнього і старшого шкільного віку, то здебільшого вони переживають травму разом із батьками, не дистанціюючись від них. Діти дошкільного віку ще не здатні співвідносити поведінку батьків із причинами, що її зумовили, — їм складно зрозуміти стан дорослих. Тому потрібно вжити всіх можливих заходів, аби переживання травми батьками не вплинуло на розвиток особистості їхньої дитини, не травмувало її, тобто уберегти дитину від негативних переживань.

«ТРАВМА ПОКИНУТОЇ»: ОЗНАКИ ТА ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ

У ситуації, коли дитина проводить багато часу без батьків або без їхньої уваги (зайнятість батьків на роботі, народження другої дитини, тимчасове проживання окремо через хворобу дитини або батьків тощо), у неї виникає почуття, що її недостатньо люблять, що вона залишилася сама по собі. Травмуюча подія може ще більше загострити ситуацію, адже батьки в такому разі повністю занурюються в переживання. Саме в таких умовах у дитини виникає психологічна травма — «травма покинутої». Вона може з'явитися внаслідок нестачі уваги з боку батьків і супроводжуватися болісним реагуванням на об'єктивно малозначимі події, із якими дитина асоціює травмуючу подію.

Виокремлюють такі ознаки «травми покинутої» у дитини:

• апатичність поведінки;

• млявість;

• низький тонус;

• вираз обличчя переважно сумний, тривожний чи похмурий.

Діти, які зазнали в дитинстві «травми покинутої», у дорослому віці стають залежними від співчуття та допомоги близьких людей. Це може негативно вплинути на їхню здатність самостійно приймати рішення.

СПЕЦИФІКА ПЕРЕЖИВАННЯ ТРАВМУЮЧОЇ ПОДІЇ ДОРОСЛИМИ

Наразі в зв'язку зі складною ситуацією в країні поширеними стали ситуації, коли родина втрачає когось із близьких. Найчастіше — це родич чоловічої статі. Відповідно, жінки переживають горе через загибель брата, батька, чоловіка. Це може «зламати», попри те, що в сім'ї є дитина, яка стимулює до того, аби жити далі. На плечі самотніх матерів, окрім найболіснішого з можливих тягарів — безповоротної втрати, лягає ще один — цілковита відповідальність за дитину та достаток родини, у якій вона зростає.

Накопичення емоцій та неможливість їх виразити через брак часу та довірливих взаємин із близькими людьми призводить до істотних змін у Я-концепції. У разі втрати чоловіка жінка з дитиною на руках часто забороняє собі виражати емоції. Вона зациклюється на всьому, що має бодай найменший зв'язок із минулим, ще до втрати близької людини. Жінка може стати жорсткою, «черствою», замкнутою, вважаючи, що це захистить її від можливих неприємних ситуацій у майбутньому. Залежно від типу особистісних рис, вона може впадати у відкриту або приховану депресію. У такому разі відбувається застрягання в травмі, що унеможливлює адекватне існування в реальності, а тим паче раціональне виховання дитини.

Якщо психологічний посттравматичний стан не подолано, дорослі зосереджують свої сили на переживанні травми, і такий стан триває тижнями, місяцями чи більше, то, очевидно, що дитина також психологічно страждає. Що молодша дитина, то менше вона розуміє причини болю, сприймає лише те, що є для неї очевидним. А таким для дитини є поведінка батьків щодо неї самої.

Коли дитині приділяють мало уваги, не реагують на її прохання, мало усміхаються, можуть накричати чи поставити в куток, — це змушує її почуватися недостатньо хорошою для батьків, такою, «яку нема за що любити». Тим паче, що дитина не розуміє, у чому саме провинилася. Такі відчуття безпосередньо впливають на формування її особистості, психологічно травмують.

ЗАХОДИ ДЛЯ МІНІМІЗАЦІЇ ВПЛИВУ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО СТАНУ БАТЬКІВ НА ДИТИНУ

Батьки мають знайти раціональний вихід своїм емоціям відповідно до травмуючої події: іноді достатньо аутотренінгу та релаксації, а в певних ситуаціях потрібна тривала психологічна терапія. У жодному разі не варто працювати понаднормово. «Утеча в роботу» не поліпшить ситуацію. Не слід братися за масштабні проекти, працювати у вихідні дні, особливо, якщо раніше такого не практикували. Якщо виникли серйозні фінансові проблеми і без додаткових заробітків не обійтися, слід максимально ефективно організовувати взаємодію з дитиною.

Іноді людина після того, як пережила кризову подію, зосереджується на певній діяльності: стає членом волонтерських організацій, допомагає тим, хто також потрапив у подібні умови, тощо. Для людини в посттравматичному стані така діяльність має терапевтичний характер. У такий спосіб вона намагається зменшити своє почуття провини за те, що, на відміну від інших постраждалих, можливо, навіть близьких людей, вона залишилася живою. Водночас ступінь участі в такій діяльності має бути адекватний можливостям особистості.

Батькам слід розповідати дитині про свої почуття, зокрема, і про причини появи таких почуттів, у доступній формі. Це дає змогу зменшити відчуття дистанції між ними, а також позитивно впливає на формування емпатії в дитини.

Дитина дошкільного віку має чітко розуміти причинно-наслідковий аспект своїх реакцій. Батькам слід допомагати їй у цьому: «Плачеш, тому що сумно. Сумно тому, що відбулася певна подія, наприклад втрата». До таких розмов варто долучатися обом батькам (за умови, що сім'я є повною). У жодному разі членам родини не можна заперечувати факт втрати або зміни поведінки батьків.

Щоб мінімізувати негативний вплив травми батьків на дитину, вони мають виокремлювати якомога більше часу для взаємодії з нею і проводити його активно: гратися на свіжому повітрі, відвідувати музеї, виставки, зоопарки тощо. Це надзвичайно важливо для дитини, особливо, якщо вона відчуває брак спілкування з батьками, наприклад, через те, що відвідує дитячий садок або надовго залишається в родичів. Користь від проведення часу таким чином може також бути додатковою терапією для людини, яка пережила психологічну травму, зокрема для батьків.

Отже, перебуваючи в посттравматичному стані, людина не може не впливати на стан найближчого оточення. Важливо зважати на цілісність родини в психологічному, а не фактичному розумінні цього слова. Особливо це актуально в період переживання посттравматичного стресового розладу, коли підвищується ризик запозичення та підсилення психологічного стану іншим членом родини, тим паче, коли це стосується дитини дошкільного віку.